Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Ошатну хатку видно здалеку. Їй уже 100 років, і нещодавно вона наче отримала друге дихання — нові двері, вікна з віконницями, нову піч. А головне — тут тепер завжди людно.
Ця відновлена хата-мазанка стала освітнім простором у Краснокутській громаді на Харківщині. Поруч з приготуванням запашного чаю з місцевих трав, тут показують презентації з проєктора. ШоТам поговорили з директоркою Краснокутського ліцею Наталією Момот про те, як шкільний проєкт дав поштовх до змін у громаді.
Від моделей хаток до справжньої
Шлях до етнохатинки в Краснокутській громаді почався зі шкільного проєкту. Ще два роки тому учні та вчителі Краснокутського ліцею взяли участь у конкурсі «Навчати та вчитися за допомогою живої спадщини», який реалізували за підтримки фонду ЮНЕСКО. Темою обрали відновлення хати-мазанки.
«Наші учні й педагоги намагалися через призму навчальних предметів розповісти про цю хатку. Наприклад, фізики створили три моделі хаток: одну із саману, другу дерев’яну, а третю з цегли. Нагрівали їх, потім охолоджували та робили дослідження, яка саме хатка найкраще утримує тепло. І саме хата-мазанка з саману була переможницею», — розповідає директорка ліцею Наталія Момот.
Учні Краснокутського ліцею демонструють моделі трьох хатинок для експерименту. Фото надала героїня
Історики проводили дослідження, опитували місцевих жителів, які жили чи досі живуть у подібних хатах. Виявилося, що в громаді їх досить багато. Математики вираховували кут нахилу даху, учні та вчитель з мистецтва досліджували, хто з художників малював мазанки, і самі пробували малювати. Загалом у проєкті взяти участь 8 вчителів і 13 учнів з 6 по 11 клас.
Це була колосальна робота, каже Наталія Момот. Наприкінці вони ще й випустили посібник, щоб цей досвід могли використовувати й інші школи. Директорка пригадує — діти так загорілися ідеєю, що не хотіли зупинятися. Одного разу прийшли до неї та сказали:«Ну невже це все? Подивіться, скільки хаток у нашій громаді. Відновімо якусь».
«Скажу чесно — після цього я ніч не спала. Думала, як це реалізувати. Коли їхала з роботи додому, очима хапала ті хатки та звернула увагу на одну в селі Чернещина, на пагорбі — стара, заросла деревами. Та я побачила стіну та зрозуміла, що це мазанка», — пригадує Наталія.
Такою хатка-мазанка була до того, як її відновили небайдужі жителі Краснокутської громади. Фото надала героїня
Каже, було б добре відновити хатку, яку буде добре видно з дороги, і люди змогли б приходити туди. Директорка поговорила з дітьми, разом з’їздили на місце, зробили кілька фото. Усім сподобалося, та роботи був непочатий край. Тож Наталія звернулася до селищної голови, яка за фахом історикиня, і та з радістю підтримала ідею.
Толока з глиною та мільйон гривень на мрію
Навесні 2023 року почалися роботи — працівники громади вичистили територію.
Тривають роботи біля хатки, яка стала освітнім простором для громади. Фото надала героїня
«І от ця хатка — така вона старенька, без вікон, облуплена. Але вже до неї почало тягти. Я кажу: “Діти, дивіться — територія вичищена. Що наступне треба робити? Так, мазати”. Тож влітку ми зробили толоку та мазали хату».
Це було неймовірне дійство, як із захватом розповідає Наталія. Прийшло близько 70 людей — місцеві, діти з ліцею, працівники громади. Були навіть коні, що місили глину, і музики, щоб підбадьорювати. Спочатку діти стояли трохи осторонь, а тоді попросили дозволу приєднатися — і їх уже було не відтягнути від глини та від хати.
«Ми й глину місили, і кидалися нею, і мазали хату. Пішов дощ, а ми й не помічали. Коли ми помазали хату, вона стала зовсім іншою — чепурною, красивою, хоч і двері перехилені та вікна вибиті», — пригадує Наталія.
Толока з кіньми в Краснокутській громаді. Глину місили всі разом. Фото надала героїня
Усередині мазанка теж була в поганому стані — піч розібрана, долівка пошкоджена. Щоб відновити її, треба було багато грошей, але це не зупинило ентузіастів. Наталія каже, що вони виграли грант на мільйон гривень від Cedos і Western NIS Enterprise Fund завдяки ГО «Культурний діалог», яка допомагає з проєктом.
«Ми розуміли: щоб виграти мільйон, повинен бути професійний підхід. Ми обрали дуже гарну команду проєкту. Це люди з нашої громади — природоохоронці, архітектори, дизайнери», — розповідає Наталія.
Приєднався й уродженець громади, який зараз працює в Києві — архітектор Олександр Столовий. За відновлення хати-мазанки теж взялися креативно — через майстер-класи. Кожен етап відновлення має свого майстра з громади, який не просто працює, а й показує охочим, як він це робить, пояснює процеси. Так майстер із саману показав, як виготовляти блоки з глини та соломи. Майстер-пічник розповідав про особливості цегли, яку використовують для печей. Коваль запросив у свою кузню й відновив залізні елементи хати: завіси, защіпки тощо.
Такою стала вже підмазана хатка в Краснокутській громаді на Харківщині. Фото надала героїня
«Усе робили наші місцеві майстри. Ми спеціально до цього проєкту не залучали майстрів з інших громад — хотіли показати дітям, наскільки багата наша земля, і не тільки ресурсами, а й талановитими людьми. Діти теж мали завдання — знаходили майстрів у своїх селах, брали інтерв’ю, робили фото. Як результат — готуємо електронний посібник про майстрів Краснокутської громади», — пояснює жінка.
На ці майстер-класи приїжджали діти не лише з Краснокутського ліцею, а й з інших шкіл громади — їх тут 13.
Долівку вирішили не відновлювати, а постелити дерев’яну підлогу. Зробили віконниці, відновили двері, побілили всередині.
Інтер’єр відновленої хати-мазанки змінився — його доповнили традиційним посудом і текстилем. Фото надала героїня
«Коли вона стає білесенька, то просто оживає. Якось так пахне в цій хаті гарно. Я наче в дитинство повернулася»,— пригадує директорка.
Та Наталія наголошує, що їхня мазанка — не музей:
«Головна ідея в тому, що це не мертвий простір, де не можна нічого чіпати — просто подивилися й пішли. Це поєднання минулого з сучасним. Уявіть, на базі столітньої хатки можна провести наукову конференцію!».
Меблі тут сучасні — легкі пластикові столи, стільці. Це для того, щоб можна було змінювати простір під конкретну потребу: і показати презентації з проєктора, і зліпити разом вареники, і навчитися танцювати. Або, наприклад, місцева майстриня проводила майстер-клас із запашних рослин, з яких можна готувати чай.
Учні ліцею в оновленій мазанці в селі Чернещина. Фото надала героїня
Є й традиційні елементи — мисники з глечиками, але і їх задекорували по-сучасному — додали підсвітку. Зараз оформлюють усі документи, щоб можна було взяти працівників у цей освітній простір. Поки прибирати допомагають техробітниці з ліцею.
Напис — як у Голівуді
На хатинці не зупиняться. Наталія ділиться планами: на подвір’ї хочуть звести літній павільйон із саманних блоків і зробити піч, щоб майстер-класи та творчі зустрічі можна було проводити й улітку. Хочуть висадити живопліт, зробити грядочки.
«У нас грядочки будуть розділені квітами. От росте капуста — тоді чорнобривці, там ще щось — і майорики. Такий город буде, як у бабусі», — говорить Наталія.
Планують посадити й сад:
«Почали досліджувати, які саме фрукти використовують місцеві, і виявилося, що борщ варять з гніченими грушами. Тож вирішили посадити грушевий сад».
Ідей дуже багато — люди захопилися цим проєктом. Архітектор Сашко Столовий навіть запропонував зробити напис, як у Голівуді:
«Наша хатка розташована на белебні — це край вулиці й підвищення. То можна написати буквами з підсвіткою при в’їзді — “На белебні”».
Тут є місце для усамітнення — сучасне та зручне. Фото надала героїня
Ця відновлена хата-мазанка на пагорбі, як магніт у Краснокутській громаді — так її назвав один з майстрів Микола Пазич. Наталія розповідає, що й сама потрапляє під її чари: «Буває, набігаюся за день і їду в хатку. Думаю, що сили в мене вже не буде, але 5 хвилин минуло, і я не знаю, де взялися сили. Попила чайку з трав, з’їла пиріжечок і почуваюся зовсім інакше».
Інакше тут почуваються і школярі:
«У них очі горять у цій хатці. Я не бачила ні разу, щоб дитина сиділа в телефоні тут — хіба сфотографує щось. Для мене як для людини, яка працює в освіті, дуже важливо, що діти відволікаються. Їм це подобається, і є бажання навчитися щось робити своїми руками».
Минулого року Наталія Момот їздила в Польщу, щоб подивитися на досвід колег. Каже, що мине час, і в нас буде не гірше — освітяни будуть їхати в Україну переймати досвід:
«Те, що ми маємо — найцінніше. І та країна, де ми живемо — найкрасивіша у світі. Я так вважаю і маю надію, що так будуть думати й наші діти. Частина з них уже так думає, повірте — особливо ті, що долучилися до цього проєкту».
У Києві стартувала кампанія із збереження хвойних дерев у передноворічний період. Комунальні служби посилять охорону ялин, сосен, туй і ялівців за допомогою патрулювань і спеціальних хімічних обробок.
Захист дерев включає в себе оброблення репелентами. Він є безпечними для рослин, але у приміщенні виділяють неприємний запах. Крім того, будуть застосовувати клеєво-крейдяну суміш, яка дає дереву «брудний» вигляд. Оброблені зони будуть позначені попереджувальними табличками.
У Дарницькому районі Києва очистили озеро Зариваха, а незаконну дамбу, яка перекривала водойму, демонтували.
Як повідомляє Державна екологічна інспекція Столичного округу, інспектори отримали звернення про засмічення прибережної смуги. На місці вони побачили стихійне звалище, дамбу, зведену з мішків та шин, а також трубу, встановлену без дозволу.
Співробітники КП «Плесо» розчистили прибережну зону озера та демонтували незаконну конструкцію. Завдяки спільним зусиллям вдалося відновити природний вигляд прибережної території та покращити її екологічний стан.
Фото: Державна екологічна інспекція Столичного округу
Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).
Українки Ольга Олефіренко та Ольга Руднєва увійшли до списку «100 жінок 2024 року» від BBC. Це перелік найвпливовіших жінок, які надихають та змінюють світ.
Ольга Олефіренко вирішила втілити мрію свого батька — створити ферму, проте перша спроба виявилася невдалою. Фінансові труднощі змусили її продати першу худобу.
Усе змінилося минулого року, коли Ольга склала бізнес-план і отримала фінансування від Українського фонду ветеранів. Цього разу вона зробила акцент на модернізації своєї ферми, використанні сучасних агротехнологій та створенні нових робочих місць.
Ольга Руднєва створила у Львові травматологічний центр Superhumans. Він спеціалізується на протезуванні кінцівок для ветеранів російсько-української війни. Центр також надає реабілітаційні послуги.
За перші два роки роботи понад тисяча людей отримали допомогу в Superhumans. Це стало важливим кроком у відновленні як фізичного, так і психологічного стану українських захисників.
Про премію «100 жінок року»
Проєкт «100 жінок» заснований у 2013 році.
Він звертає увагу на те, яким непростим був цей рік для жінок, і відзначає тих, хто завдяки своїй стійкості прагне до змін. Як і у попередні роки, проєкт приділяє особливу увагу зміні клімату, і отже, до списку увійшли жінки, які борються з наслідками кліматичної кризи та допомагають своїм громадам подолати її вплив та адаптуватися до нього.
Минулоріч до переліку потрапили письменниця Оксана Забужко, захисниця прав дітей Олена Розвадовська й експертка з клімату Ірина Ставчук.
Повний список найвпливовіших жінок року доступний на сайті BBC.
Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).
Коментарі